У Байдена, а ще більше у Макрона і Шольца, не кажучи вже про інших, рішення про ордер на арешт Володимира Путіна не викликає захвату, а скоріше купу додаткових обмежень і проблем, зокрема щодо планів про завершення війни в Україні.
Про це пише політолог Володимир Фесенко, інформує UAINFO.org.
«Рішення Палати досудового провадження ІІ Міжнародного кримінального суду про ордер на арешт президента Росії Владіміра Путіна – без жодних перебільшень безпрецедентне рішення. Це ж не просто рішення про арешт діючого голови держави. Такі рішення були раніше. Йдеться про ядерну державу з особливим статусом в ООН. Нічого подібного раніше не було.
Зрозуміло, що це не вирок суду, і не фізичний арешт, але це правове і моральне тавро, яке різко звужує простір для політичного маневру не тільки для російського диктатора, а й для лідерів демократичного світу. У мене велика підозра, що для Байдена, а ще більше для Макрона і Шольца, не кажучи вже про різних орбанів, це рішення не викликає захвату, скоріше створює купу додаткових обмежень і проблем, зокрема щодо потенційних планів про завершення війни в Україні.
І в цьому сенсі рішення про ордер на арешт Путіна – це яскрава ілюстрація того, що в західному світі принципи верховенства права, незалежності судової системи (в цьому випадку міжнародної) можуть діяти всупереч правилам і традиціям real politik (реальної класичної політики). Мені здається, що судді та слідчі Міжнародного кримінального суду були настільки шоковані й обурені масовістю і системністю дій російської влади по викраденню і депортації українських дітей, що у них не було жодних сумнівів в необхідності такого безпрецедентного кроку як ордер на арешт президента Росії Владіміра Путіна. В цьому рішенні спрацювала правова і моральна логіка, а не політична.
Переконаний, що зараз шоковані майже всі – від Москви до Вашингтону. Думаю, що й у нас навряд цього очікували. У всякому разі не зараз. Але віддаю належне, висловлюю слова шани та подяки всім, хто документував злочини росіян щодо викрадення і депортації українських дітей, і сприяв слідчим і суддям Міжнародного кримінального суду в їх роботі по цій справі. Шаную мужність і рішучість суддів Палати досудового провадження ІІ Міжнародного кримінального суду, які ухвалили рішення про ордер на арешт Путіна. Це рішення Україна може сприймати і як свою проміжну перемогу у війні проти країни-агресорки та її кровожерливого лідера.
Що далі? Безумовно, ордер на арешт президента Росії Владіміра Путіна не означає, що вже завтра він буде заарештований. Навіть не всі країни, які підписали та ратифікували Римський статут (а їх — 123) наважаться на такі дії. Але і Путін не буде ризикувати. До політичної токсичності додається токсичність правова. Ізоляція російського диктатора значно посилюється.
Навіть якщо розглядати це рішення (про ордер на арешт) поза правовими рамками, то воно буде сприйматися як «чорна мітка», як тавро токсичності та нерукопожатності Путіна (у всякому разі для політиків, які дотримуються демократичних цінностей і стандартів). Це сигнал і західним елітам, та й всім іншим, що Путін зараз отримує (поки що попередньо) статус диктатора-злочинця, щось на кшталт Каддафі та Саддама Хусейна. Між іншим, це сигнал і російським елітам – якщо вони хочуть вийти з тієї халепи, в якій опинились завдяки рішенню кремлівського диктатора про війну проти України, вони мають позбутися Путіна. Інакше їх також чекатимуть такі ж ордери. До речі, багатьох і чекатимуть, причому неминуче. Зараз у мене вже не має сумнівів в цьому. Але завжди «виконавцям» можна скинути всю провину на «головну персону», яка ухвалювала ключові рішення. І тому настрої страху і непевності в російській верхівці тільки посиляться.
Я не думаю, що судді Міжнародного кримінального суду, які ухвалювали рішення про ордер на арешт президента Росії Владіміра Путіна, планували якісь політичні наслідки свого рішення, або діяли за чиєюсь вказівкою. Ще раз підкреслю, що це рішення скоріше створює додаткові проблеми для лідерів західних країн. Йдеться про об’єктивні політичні наслідки цього рішення.
Крім посилення політичної ізоляції російського диктатора, я бачу два головних політичних наслідки ордеру на арешт Путіна.
По-перше, різко звужується простір для маневру щодо політичних договорняків про завершення війни в Україні. І вести переговори (у всякому разі публічні та офіційні), а тим більше домовлятися, доведеться не з Путіним. Домовлятися з державним лідером, якого хоче заарештувати Міжнародний кримінальний суд, буде неприйнятно і з правової, і з моральної точки зору. Критики можуть сказати, що США також не визнають юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Так, коли це стосується громадян США. Але коли це стосується Путіна, то доведеться рахуватися з ордером на його арешт.
Це не означає, що зникає будь-яка можливість для переговорів щодо завершення нинішньої війни Росії проти Україні. Будуть можливі й навіть необхідні переговори про завершення бойових дій, а потім і про врегулювання різних конфліктних питань. Але це будуть переговори та домовленості без участі Путіна. І головне, не буде йти мова про якісь принципові поступки саме кремлівському диктатору. Компромісів саме з ним вже не може бути.
По-друге, Путін опиняється (хоча б в правовому сенсі) в ситуації щура, якого заганяють в глухий кут. І саме це є найбільш проблемною ситуацією, якої намагались уникнути західні лідери.
Питання, яке хвилює всіх: а як Путін буде реагувати на таке рішення? Очевидно, і в РФ про це сказали відразу, вони не будуть його визнавати. Але доведеться рахуватися з обмеженнями внаслідок цього рішення. Чи не призведе це рішення до посилення агресії з боку Росії, зникнення всіх червоних ліній для Путіна? Так абсолютну більшість червоних ліній Путін вже порушив. Є єдина вагома червона лінія, яка залишається – використання ядерної зброї. Однак це шлях до самознищення і самої Росії. І «старший товариш» в особі Китаю буде проти застосування ядерної зброї. Китайський лідер напевно політично трохи підтримає Путіна в нинішній ситуації, проте не більше. Найбільш вірогідний сценарій – перехід путінського режиму до глухої та агресивної оборони.
Якщо підсумувати, то пружина військово-політичного конфлікту не тільки між Україною і Росією, а й між Заходом і путінською Росією ще більше закручується, до цього протистояння додається вагома правова складова. Образно кажучи, Путіна заганяють в міжнародно-правову і політичну резервацію. З цієї резервації Путін може воювати проти України, може плювати отрутою (в прямому і переносному сенсі), робити різні агресивні акції, і погрожувати ядерною зброєю, але вийти вже не зможе», – пише Фесенко.
