Приїзд міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова на зустріч очільників зовнішньополітичних відомств країн-членів ОБСЄ у столиці Північної Македонії став справжньою дипломатичною сенсацією минулого тижня.
Про це для «Радіо Свобода» пише журналіст та публіцист Віталій Портников, інформує UAINFO.org.
«На попередню зустріч міністрів країн ОБСЄ у Польщі Сергія Лаврова просто не пустили, але тепер міністр закордонних справ Північної Македонії Буяр Османі обґрунтував своє запрошення тим, що без участі Лаврова та інших членів російської делегації у зустрічі Росія може заблокувати роботу ОБСЄ. І дійсно, в організації, яка ухвалює рішення виключно принципом консенсусу, в Росії є така можливість.
У 2014–2022 роках саме через такий процес знайти «консенсус» із російськими шантажистами проходила Рада Європи. Росія тоді наполягала на тому, щоб проти її делегації скасували санкції, запроваджені після окупації Криму й погрожувала припинити сплачувати членські внески у бюджет організації й заблокувати роботу її керівних органів.
Тоді спроба знайти порозуміння з Москвою призвела до справжньої іміджевої катастрофи, коли тодішній голова Парламентської асамблеї Рада Європи (ПАРЄ), іспанський парламентар Педро Аграмунт відвідав під час війни Сирію на російському військовому літаку разом із підсанкційними депутатами Державної думи Російської Федерації.
Згодом санкції проти Росії й дійсно були скасовані, у ПАРЄ це пояснювали необхідністю «діалогу». Російська делегація повернулася до залу засідань, але ненадовго. Після 24 лютого 2022 року Росію виключили з Ради Європи.
У ОБСЄ така інституційна можливість існує тільки теоретично. Для того, щоб виключити якусь одну країну, потрібно, щоб із цим погодились всі інші. Сам факт присутності в ОБСЄ Білорусі вже виключає можливість такого рішення, але і без дипломатів Олександра Лукашенка в організації знайшлися б інші країни, що виступили б проти виключення Росії. Хоча, зрозуміло ж, тих, хто не бажає сидіти із Сергієм Лавровим за одним столом, набагато більше.
Напередодні зустрічі в Скопʼє очільник МЗС України Дмитро Кулеба пропонував колегам позбутися Росії, але на практиці це означало б перезаснування організації, вихід з неї частини країн, що підтримують Москву – насамперед частини тих колишніх радянських республік, що досі є членами ОДКБ та Євразійського економічного союзу та перетворення «нової» ОБСЄ у стару Раду Європи. Виникає питання – а для чого?
Організація з безпеки та співробітництва у Європі є структурою, яку сформували після підписання Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі. Одним з головних постулатів цього документа є непорушність європейських кордонів. Однак Росія знищила саму сутність Заключного акту, коли ухвалила рішення про окупацію Криму.
Майже 10 років ОБСЄ існує виключно на папері, а не як структура, здатна захистити певні принципи. Краще за інших це розуміє сам Сергій Лавров, який під час свого перебування у Північній Македонії кілька разів підкреслював, що Росія не бачить ніякого сенсу в існуванні ОБСЄ. І дійсно – який сенс для Москви підтримувати існування організації, яка самим фактом своєї роботи нагадує, що Росія порушила головні її принципи.
Якщо хоча б одна з країн ОБСЄ демонстративно порушує Заключний акт, а інші намагаються закрити на це очі й удати, що головне – це обрати нову державу, яка головуватиме в організації, то це й означає, що ОБСЄ фактично вже припинила своє існування. Залишилася тільки бюрократична структура, яка не може захистити власні принципи. І ще зустрічі міністрів, з яких половина учасників банально тікає, якщо бачить десь вдалині російського міністра закордонних справ!
Звичайно, важко сказати собі, що міжнародне право, із такими труднощами сформоване після Другої світової війни, зруйноване тими, хто цинічно говорить, що не бажає жити «за правилами». Але ж так воно і є – міжнародне право зруйноване!
Й має рацію президент Джо Байден, коли говорить про необхідність формування нового порядку в міжнародних відносинах. Але у цьому новому порядку навряд чи буде місце організаціям, у яких агресор і жертва опиняються за одним столом», — пише Віталій Портников.
